Ігор, 52 - 7 августа 2010 15:40

Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, нiжна наречена...
А ти iшла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,-
I я помiтив, як ти грубо
Топтала колоски пшеницi,
Що нахилились до землицi.
Немов траву безплiдну, дику
Топтала i не чула крику
Тих колосочкiв. Без оглядки
Ти йшла собi, а в мене -згадки
Про те, як на чужому полi
Збирав я нишком колосочки
В подiл дитячої сорочки.
О, я хотiв тобi сказати,
Що те колоссячко вусате -
То невсипущий труд мозiльний,
То молодим калач весiльний,
То для дiтей пахуча булка,
То хлiб, що матiнка-гуцулка
З долiвки вчила пiднiмати,
Як батька в руку, цiлувати;
Та я змовчав. Я йшов покiрно,
Бо я любив тебе надмiрно,
Але менi тодi здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
/Дмитро Павличко/